Падають зорі із неба дощем.
Кажуть: такі – раз на тисячу літ.
Наче коштовності із діадем,
Падають дивні з далеких орбіт.
Може так плаче сама Персеїда?
Може їй Землю до болю так жаль?
Чи то упала якась піраміда
Й друзками випав небесний кришталь?
Гарне видовище. Пік таїни.
Скільки думок вже по небу блукало!
Зерна тих істин збирали уми,
Міцно в руці небо ключик тримало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746106
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 14.08.2017
автор: Шостацька Людмила