На планеті усій тільки в нас є такий
Прапор з ланом чудовим злотої пшениці.
Він пройде з Україною через віки —
Отакий самий, як і у нашому віці.
Українські оці чорноземні поля —
Це скарби, це безцінне багатство планети.
Де ще в світі така є родюча земля,
Що її споконвіку вславляють поети?
Не вславляють поети ні нафту, ні газ,
Ні важку, ні легку промисловість ніколи.
В тому цінності просто немає для нас,
Хоч сьогодні ті речі всім правлять навколо.
Те все штучне і штучний породжує світ,
І залежність від нього породжує штучну.
Те розскочиться все через декілька літ,
Наче бульбашка мильна, бабахнувши гучно.
І тоді тільки праця проста на землі,
І удобрення гноєм, орання биками,
Всі природні заняття, що вічно були
Джерелом благоденства, залишаться з нами.
Все минуще і все непотрібне мине,
І залишиться те, личить що чоловіку.
Має вуха хто, той хай почує мене.
Буде знов так, як Бог влаштував це одвіку.
Процвітання нечуте в країні моїй
Через правильну працю і Богу служіння
З часом прийде й щасливою зробить її.
І на це є усі Божі благословіння.
[i]Із циклу віршів 2014 року "Хлібне поле і неба блакить" www.PetroRuh.com/2014.html[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744318
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.08.2017
автор: Петро Рух