Добре посеред літа
стрибнути в потяг
і дременути в пошуку
свіжих думок,
взявши в дорогу
лише необхідний одяг,
ложку медового сонця
і вітру ковток.
Вкинути у наплічник
буденні турботи,
щоби, як мотлох,
пожбурити прямо з вікна…
Й переконати себе,
вже напевно всоте:
ти – музикант,
а твій настрій –
це тільки струна.
Тож і тобі задавати
душі ритмічність,
щастю своєму – об’єм,
а думкам – висоту.
Добре, що ця дорога,
завдовжки з вічність,
знає, що ти переслідуєш
певну мету:
Просто втекти,
розвіятись,
захмеліти
від фантастичних вражень
і кольорів!
Всі ми в душі –
наївні мрійливі діти,
спраглі нового віяння
й відкриттів.
Поки ж лисніє ребрами
вздовж дорога,
й потяг ритмічно кашляє
серцю в такт,
подорож ця –
іще одна перемога,
спроба
у буднів випросити
антракт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742137
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.07.2017
автор: Наталя Данилюк