Інколи буває промайне,
Із дитинства мого якась мить
І зігріє променем мене,
Спомин сизим птахом налетить.
Як колись у тітчинім садку,
Смакували яблука мені,
Хоч сиділось довго «на горшку»,
Та які ж вони були смачні.
Як м’яча ганяли уночі,
Місяць був тоді за ліхтаря,
Десь кричали дикі пугачі,
Нас ростила матінка-земля.
Пам’ятають й нині черешні,
А таких в селі і не було…
Щоб не підкорилися мені,
Знало мою вдачу все село.
Рипалася шкіра на ногах,
Бо не звикли ноги до взуття.
І не брав тоді ніякий страх,
І здавалось казкою життя.
Інколи буває промайне,
Із дитинства мого якась мить.
І зігріє променем мене,
Спомин сизим птахом налетить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741892
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.07.2017
автор: Віталій Назарук