ОСОННЯ

Завмерло  листя  на  березі  –  нішелесь.  
Розтратив  геть  у  полі  силу  вітровій.
Лише  зозулі  перегукуються  десь
та  джміль  гуде  –  сідлає  квітку-деревій.

Комаха  липне  до  спітнілого  лиця
і  сонце  жару  пополудні  додає.
А  богомол  своє  –  про  сина  і  отця,
і  щось  від  святості  у  тому  дійстві  є.

Ген  на  осонні  вуж  куняє  на  пеньку,
та,  схоже,  в  тінь  вже  незадовго  дремене.
Зозуля  десь  там  ліньки  видала  «ку-ку»  –    
не  встигла  навіть  зацікавити  мене.
10.11.2017


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741501
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.07.2017
автор: Галина_Литовченко