Ослик хоче малювати,
Бо пензлика має.
Але з чого б розпочати
Він і сам не знає…
Дуже довго міркував,
Думав і вагався.
Ну, а потім фарби взяв –
Та й у ліс подався.
Ось уже на полотні -
З'явились дубочки,
Сині голки на сосні,
Жовтенькі грибочки.
В небі тихому пливуть -
Руденькі хмаринки.
А в гущавині ростуть –
Червоні ялинки!
Позбігались звідусіль
Лісові звірята,
І малюночки оці
Стали розглядати…
Здивувалася лисичка:
-Де ти бачив, друже мій –
Фіолетові сунички
На галявці лісовій?
Вовк питає: -Як так вийшло
На малюночку твоїм,-
Сонце – сіре, наче мишка
В небі синьо – голубім?
Та й ведмідь сопе під ніс:
Не буває синіх кленів!
А косички у беріз –
Не рожеві, а зелені!!!
Всі кепкують з ослика,
А він все малює.
І своєю творчістю –
Звіряток дивує.
-Друзі – не дивуйтеся!-
Ослик їм відказує.
-Просто у художників –
Велика Фантазія!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741286
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 09.07.2017
автор: Світлана Семенюк