Вже в котрий раз назавжди не прощаюсь.
Та розлучатись як ніколи важко.
Ти знов за обрій літа відлітаєш
До днів осінніх, моя люба пташко.
Ти відлітаєш… половину літа
Без тебе буду дико нудьгувати!
О! як же мені без твоєї з’яви
Аж стільки діб ось тут переживати?!
Вже в котрий раз… а час життя спливає…
Дорогоцінні неповторні миті.
Стою мов тополь у степу безкраїм
І визираю ще чогось з блакиті.
Не у просторі ти сліди лишаєш,
А десь у часі, що несе майбутнє.
Там моє небо хмари застеляють,
Там сонечко закрите каламуттю.
Вже в котрий раз з молінням гляну в очі
І відпущу - так болісно та важко.
Ти знаєш, знаєш, що душа не хоче,
А розум каже: відпускаю, пташко!
06.07.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741134
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2017
автор: dovgiy