Крізь стільки літ передалась тривога,
Прокинувсь о четвертій нині зранку…
І погляд в небо, звернення до Бога,
Чи вийде небо чистим із серпанку,
Не буде гулу, свастики на небі,
Не струсять роси бомби і снаряди,
Не втратить пару в очереті лебідь,
Чи смерть не гряне в формі із плеяди?
Не спав. Молився. Ніч. Летіли зорі.
Неначе тихо, та в душі неспокій.
Бо в нас на півдні, де Азовське море,
Знов йшли бої неждані і жорстокі.
Певно, ось ця тривога, розбудила,
Колись москаль нас рахував за брата.
Ми на війні фашистів разом били,
А нині б’є він нас із автомата.
Таки війна жорстока йде із «братом»
І недаремно виникла тривога.
Вже від рашиста гине наша хата,
То ж не лишайте ворога живого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738794
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.06.2017
автор: Віталій Назарук