Є гаряче світило, наївні ви діти,
є безцінна відрадність мелодій і книг.
Що, нема? Та було ж! Так, було все на світі:
і Бетховен, і Пушкін, і Гейне, і Гріг…
Є невидима творчість у хвильках і митях,
в мудрім слові, у посмішці, в блиску очей…
Будь творцем! Не дарма ж ти з’явився на світі.
Хай попереду тисячі днів і ночей!
Нескінченно ганебно в припадку печалі
зникнуть з доброї волі, як тінь через скло.
Нові зустрічі що, всі уже відпалали?!
Буде їх навіть більше, ніж вчора було!
Як похмурий я сам, ніби ранок в тумані,
ніби небо, укрите мільйонами хмар.
То понурістю Муза загоює рану,
щоб напився я доста хмільних її чар.
Почекай! Звикнусь я зі своєю журбою
й заспіваю весільну в густім тернику.
Прийде час і зустрінусь з своєю любов’ю,
скільки ран тих ще буде на довгім віку…
Залишайся! Так мало чуттєвих і чесних…
Повернись! Лише в них сіль і совість землі.
Тільки їм завдяки серце радують весни,
в небо птахи злітають й пливуть кораблі.
Як сягати у вир кращим ввійде в охоту,
скисне світ від безкрилих гієн і тупиць!
Полюби підсвідомо ти радість польоту,
розверни свою душу за межі границь.
Будь дружиною, мужем, сестрою чи братом.
Добрим будь, а не відьмою із рогачем.
Поділись, не тремти, мов крокуєш канатом,
всі серця відімкнеш доброзиччя ключем.
Є іще острови усамітнення думки,
мудрим будь і не бійся на них відпочить.
Там не треба ховатись тобі за лаштунки,
можеш думати вільно, усе там мовчить.
А питання, питання!– кричать ретрогради.
Налетять, спантеличать й полинуть до зорь.
Соломон нам залишив дві мудрих поради:
утікай від жури й з дураками не спорь.
05.04.2017
* Переспів твору Саші Чорного „Больному“.
Саша Черний
Есть горячее солнце, наивные дети,
Драгоценная радость мелодий и книг.
Если нет — то ведь были, ведь были на свете
И Бетховен, и Пушкин, и Гейне, и Григ…
Есть незримое творчество в каждом мгновеньи —
В умном слове, в улыбке, в сиянии глаз.
Будь творцом! Созидай золотые мгновенья.
В каждом дне есть раздумье и пряный экстаз…
Бесконечно позорно в припадке печали
Добровольно исчезнуть, как тень на стекле.
Разве Новые Встречи уже отсияли?
Разве только собаки живут на земле?
Если сам я угрюм, как голландская сажа
(Улыбнись, улыбнись на сравненье моё!),
Этот чёрный румянец — налёт от дренажа,
Это Муза меня подняла на копьё.
Подожди! Я сживусь со своим новосельем —
Как весенний скворец запою на копье!
Оглушу твои уши цыганским весельем!
Дай лишь срок разобраться в проклятом тряпье.
Оставайся! Так мало здесь чутких и честных…
Оставайся! Лишь в них оправданье земли.
Адресов я не знаю — ищи неизвестных,
Как и ты, неподвижно лежащих в пыли.
Если лучшие будут бросаться в пролёты,
Скиснет мир от бескрылых гиен и тупиц!
Полюби безотчётную радость полёта…
Разверни свою душу до полных границ.
Будь женой или мужем, сестрой или братом,
Акушеркой, художником, нянькой, врачом,
Отдавай — и, дрожа, не тянись за возвратом.
Все сердца открываются этим ключом.
Есть ещё острова одиночества мысли.
Будь умён и не бойся на них отдыхать.
Там обрывы над тёмной водою нависли —
Можешь думать… и камешки в воду бросать…
А вопросы… Вопросы не знают ответа —
Налетят, разожгут и умчатся, как корь.
Соломон нам оставил два мудрых совета:
Убегай от тоски и с глупцами не спорь.
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117040503507
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730917
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.04.2017
автор: Олександр Мачула