Без тебе світ мені навіщо,
у жадібних бажаннях скутий?!
Хай грім гримить і вітер свище,
мені б лише з тобою бути!
Багач чи старець, та завжди
мені вершина ти творіння.
Любов – немов ковток води,
мов Господа благословіння.
Як квітка в лузі навесні,
немов п’янкі ранкові роси.
Як щебет пташки в вишині
й сюрчання коників в покосі.
Я чую серцем голос твій,
мене весь час він зве з собою.
Ти виринув із моїх мрій.
Любов, що робиш ти зі мною?!.
В любові мабуть я своїй,
здаюсь доступною. Чи ж віриш,
що честі й вірності моїй
немає в цілім світі міри.
Де масок невимовна гра
у сіті хитрощів всіх вабить.
Любов – невинності сестра
і від стида згорю я мабуть…
Зізнання всі мої прости,
бо ті слова душі лиш звуки.
Життям кохання пронести
спроможні лише чисті руки
й серця гарячі. Боже мій,
солодкі, ніжні сподівання.
Любов – вершина моїх мрій
у митях зустрічей й прощання.
Колись же спокій знайде все,
зітруться роки і обличчя.
Ріка життя усіх знесе
у море забуття велично.
Та яскравіш за всі зірки
Любові засіяє промінь.
Прониже простір і віки,
й запалить в юнім серці пломінь.
Хоч смерті жилава рука
за мить торкнеться форм лиш тлінних,
Любов же житиме в віках,
серед людей й в краях пустинних.
Навіщо світ мені пустий,
в якім, коханий, ти відсутній.
Прости, Любове, й відпусти,
з минулого в святе майбутнє.
10.04.2017
* Переспів монологу Джульєтти із твору Вільяма Шекспіра „Ромео і Джульєтта“.
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117041009856
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2017
автор: Олександр Мачула