Чоловік, говорять, не на вік!
Знають, що це за турбота.
Щоденна каторжна робота,
Щоб прив’язався і не втік.
Морським вузлом, міцною ниттю,
Собою, ніжною щодня,
І не ридати, і не нити,
Бо чоловік нам – не рідня!
Терпіти довго і мовчати
Йому не вистачить снаги,
Як заєць може поскакати
В чужі нескошені луги.
А в тих лугах – пахуче сіно,
А в тих лугах – м’яка постіль –
Заплутається по коліна
І вже не вискочить відтіль.
І пиріжками, галушками
Тоді його не заманить!
Шануймося, доки він з нами,
А то, як заєць, побіжить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2017
автор: Ніна Третяк