В намисто хатинок навколо ставка
Вдивлявся лелека з-під хмари:
Чи та це земля, яку довго шукав,
Якою так жадібно марив?
І ліс ніби той, і поля, і сади,
Та тільки усе надто сіре…
Спустивсь недовірливо й біля води,
Щоб кроками берег помірять…
Озвалась до бусола мудра верба
І посміх сховала у зморшки:
«За довгу розлуку ти, хлопче, хіба
І сам не змінився нітрошки?
Не варто перечить. Що справді не так,
Із першого погляду видко.
Ти влітку носив напрасований фрак,
А зараз пошарпану свитку,
Немов би чужу, схудле тіло трима.
І все-таки в ній ти, лелеко!
В землі пишний лоск відібрала зима,
А в тебе – дорога далека.
Поглянь на гніздо, що заждалось синів,
І власному серцю довірся.
Якщо воно вторить любові й весні,
Це значить, ти не заблудився».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2017
автор: Ніна Багата