У Хаті Петрівни двоє:
Вона та Мурка руда.
Старого хміль упокоїв,
А діток Господь не дав.
Віконниця в шибку стука.
Холоне стомлена піч,
Й повільно скапує думка
У довгу, зимову ніч.
Про що? Та про все потроху:
Що надто слизький поріг,
Що буде важка дорога
Для вже ненадійних ніг
У край садка, до криниці.
А в лавку?.. Ще не горить.
Мо’ й вистачить паляниці
Їм з Муркою днів на три.
Бо де ж набратися грошей?
Он бурки зовсім худі,
А ціни… Помилуй, Боже!..
І хто того захотів?..
Десь ходить по світу щастя,
Її ж завжди обмина.
Хоча… не дало пропасти,
Як голод був і війна.
А може, від того й гірше.
Що бачила опісля?
П’яницю, що бравсь за віжки,
Багнюку й своїх телят…
Обидно. Та що поробиш?
Ніхто її не жалів.
Тепер обсіли хвороби
Й діймають нестатки злі.
Від того подітись ніде…
Болить, болить поперек…
Ох, буде клопіт сусідам,
Як раптом вона помре…
А так і буде на весну…
Лиш тільки віра мала,
Що приймуть у рай небесний,
Бо пекло уже пройшла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2017
автор: Ніна Багата