Яка безвихідь... А колись
Так слізно плакався сусідам:
Хіба у мене з нею жисть?
Хай сам би жив, якби то відав,
Що будемо ми жить в гризні,
Що дорікати завжди буде:
"Нажрався, гірший ти свині,
Чому не жити нам, як люди?".
Ну не хотів рубать дрова —
Вона так вміло це робила.
Город скопати? Дивина —
Вона ж не баба, а кобила.
Яка безвихідь...А тепер
Сусідам плачеться так слізно:
Чому вона, не я помер —
Провини біль прийшов запізно.
Я тільки зараз зрозумів
Яка Катруся гарна жінка.
Я б і скопав, й дрова — без слів.
Не п'ється, як колись, горілка.
Не бачив я чи не хотів,
Як гірко плакало кохання.
Яка безвихідь... й марність слів
І тиші болісне мовчання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723861
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2017
автор: Радченко