Пробачаю, прощаю. Інакше не вмію.
Спотикаюся. Крає,як лезо, брехня.
На прощення легке не плекаю надію,
А навчаюся жити у кожного дня.
Час лихий, мені кажуть, і люди лихії,
Та я бачу в збурунений, здиблений час –
Проростає трава, від краси сонце мліє.
Диво- сила природи відродить і нас!
Правда ще возцарює, а кривда загнеться
І добро вкоріниться, і пустить плоди.
Безневинне дитя майбуттям засміється
І зітліють сувої сумної біди.
Треба все перейти, світлотіні пізнати
І розтерзане серце зцілити добром.
Треба вміти любити і вміти прощати,
І навчитись летіти з підбитим крилом.
Пробачайте, прощайте. І я вас прощаю.
Бог грядущих і сущих із неба простить.
У Прощену неділю коліна схиляю
І продовжую тяжко і праведно жить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720353
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2017
автор: Ніна Третяк