Жила бабуся, нічия, старенька,
Свої останні міряла роки,
Тварин любила, наче рідна ненька,
І годувала голубів з руки.
Злітались вранці всі разом до неї,
Вона їм щедро сипала зерно.
І ті без остраху, неначе до своєї
Нерідко залітали у вікно.
Та час прийшов, і землю полишила
Та, що була закохана в птахів.
Її душа до неба полетіла
На крилах її милих дітлахів.
А тіло в домовині ще лежало
Коли злетілась хмара голубів...
Вони бабусю в вічність проводжали,
А люди плакали, побачивши птахів...
А дві голубки, наче сяйво, білі
Враз виникли із сизої імли,
На плечі до бабусі тихо сіли,
І аж до цвинтарю злетіти не могли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718451
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.02.2017
автор: Любов Вакуленко