Повільно, ніби нехотя, з-за лісу
Багрянцем вкритий місяць виплива
І за собою залиша завісу,
Якою землю ніч ураз вкрива.
Він піднімається все вище й вище,
Навколо нього світла ореол.
Задивиться на давнє кладовище,
Стає терпкішим запах матіол.
А місто місячним залито сяйвом,
На себе вже не схоже, мов чуже
І містицизму відчуття не зайве —
Страх в душу заповза слизьким вужем.
Здається тіні, мов живі блукають,
Скриплять напівсухі старі гілки.
І сови голосом страшним гукають
Біля водоймищ, там, де русалкИ.
Ніч зорі розсипала щедро з жмені,
Мов ворожила над усім земним
І цвіркунів стихали теревені,
І місяць непомітно став блідим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717659
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.02.2017
автор: Радченко