Ватра

Я  лиш  твій  подорожній.  Я  пробую  вийти  на  волю,
Бо  не  прагну  лишатись  застиглим  куском  бурштину.
Забери  мене,  прошу.  Я  все  ще  людина,  не  попіл,
Який  змусить  людей  забувати,  ким  я  для  них  був.
Ким  я  буду.  Ким  є.  Чи  існую.  Чи  маю  я  горе.

Генетичні  відносини  тіла  зі  всім  архаїчним,
Первозданним  втрачаються.  Я  в  сво'му  бруді  тону.
І  лиш  ти  мене  зможеш  підняти.  Зіграй  щось  у  тиші...
Моя  ватра  палає,  і  ти  в  ліс  пустила  луну.

За  бетонними  стінами  тяжко  дізнатись  про  щастя,
Але  я  цього  хочу.  Хоч  трохи.  Хоча  би  на  мить,
Бо  кайдани  раба  вже  давно  мені  ріжуть  зап'ястя.

Бо  мені  набридає  згнивати  на  сірому  полі,
Що  лишило  мене  серед  монстрів  чинити  їм  опір.

Бо  я  хочу  себе  віднайти  серед  моря  орбіт...

III.II.MMXVII

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715981
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 03.02.2017
автор: Systematic Age