Розстрілюють Авдіївку, але ніяк
Не можуть напівмертву розстріляти.
Війна жорстока і безглузда, мов маньяк,
Їй все живе так звично умертвляти.
Розбиті хати і не зорані поля,
Нема води, тепла, немає світла.
І не ховаючись, в Авдіївці гуля
Смерть невблаганна і життя затихло.
На шмаття вперто рвуть Луганщину й Донбас!
Це ж скільки ненависті у серцях продажніх!
Надіються: тепер настав вже їхній час,
А ми побачили запроданців найсправжніх.
Жили не день під небом й сонцем ми одним,
Про чорнобривці і рушник разом співали.
Й не знали — відрізнялися від них ми тим,
Що віру в силу України не втрачали.
Не помічали ми фальшивих нот і слів,
Та і не вірилося в зраду до останку.
Братами називали завжди москалів
Й без сліз, й страхУ співали дітям колисанку.
Тепер під прапорами різними живем —
Їм синьо-жовтий, мов би для бика ганчірка.
А їхній прапор був і буде міражем
Й від бублика москальського лишиться дірка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715571
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.01.2017
автор: Радченко