Другие уводят любимых, —
Я с завистью вслед не гляжу, —
Одна на скамье подсудимых
Я скоро полвека сижу.
Вокруг пререканья и давка
И приторный запах чернил.
Такое придумывал Кафка
И Чарли изобразил.
И в тех пререканиях важных,
Как в цепких объятиях сна,
Все три поколенья присяжных
Решили: виновна она.
Меняются лица конвоя,
В инфаркте шестой прокурор…
А где-то темнеет от зноя
Огромный небесный простор,
И полное прелести лето
Гуляет на том берегу…
Я это блаженное «где-то»
Представить себе не могу.
Я глохну от зычных проклятий,
Я ватник сносила дотла.
Неужто я всех виноватей
На этой планете была?
_ * _
Коханих крадуть тепер інші,
Я з заздрістю вслід не дивлюсь.
На лаві підсудних, не тижні,
Я вже півстоліття томлюсь.
Навкіл суперечки і тиснява,
Й нудотний там запах чорнил.
Таке тільки Кафка вимислював
І Чарлі таке зобразив.
Ось там в суперечках поважних,
Немов міцно сон обніма,
Всі три покоління присяжних
Вказали: це винна вона.
Зміняються лиця конвою,
З інфарктом лежить прокурор,
А десь там від спеки канвою
Темніє небесний покров.
Красою наповнене літо,
На березі тім вже гуля...
Блаженне "а десь" уявити
Не можу ніяк собі я.
Прокльони гучні й слух все гірше,
Зносила вщент ватянку я.
Невже винувата найбільше
На цій я планеті була?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708682
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2016
автор: Радченко