Давай розірвемо нарешті кляте коло,
Зупинимо цей дощ, щоб небо не ридало.
І ти отримаєш нарешті всю свободу.
А я залишуся назавжди тут, чекати.
Я зміню світ, мій світ в якому вже не буде,
Рожевих ранків, і розмов на усю ніч.
Ми не зустреномо удвох більше світанку,
І не запалимо на небі більше свіч.
Давай розірвемо нарешті кляте коло,
Наші дороги розійшлись у інший бік.
Нехай бушує у душі шалене море,
Ти сам на таку долю нас прирік.
Я не зламаюсь, не заплачу, промовчу,
Я вже втомилася доводити зворотнє.
Я вільним птахом в своє небо полечу,
Я не не впаду більше у ту страшну безодню.
Залишу спогад, теплий спогад у душі,
Бо пам'ять ще не раз усе згадає.
І з першим цвітом білосніжним на весні,
Дійду до краю, до того самого краю.
Давай розірвемо нарешті кляте коло,
Ми перестали знову вірити в дива.
Дивись на світ, який прекрасний він довкола,
А в наші душі поселилася зима....
НАДІЯ КИШЕНЯ 19.12.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2016
автор: КОЛЮЧКА