Не тримай. Відпусти. Хай крильми розтривожена тиша
Проросте цілим лісом із досі несказаних слів.
Над верхів'ям густим ненароком мене хтось допише,
Мов епіграф, чиїхось іще непрожитих життів.
І змертвілим листком кружелятиме далі планета
Поміж сотень галактик, між тисяч сліпих ліхтарів.
На зап'ястях століть пульсуватиме вічна вендета,
Спопеляючи айсберг моїх мовчазних почуттів.
Не тримай. Відпусти. Струни в серці давно поржавіли.
Як безжально п'янить ця солодка симфонія тиш...
Коли згасне свіча від несказаних слів сполотнілих,
На форзаці душі свій автограф на згадку залиш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2016
автор: Ірина Кохан