Як спускається сутінь з небесних висот
Й б’ється сірістю вечір в кімнату крізь шибку,
Робить пам’ять уперто різкий поворот -
У очах незнайомця лукаву усмішку.
Погляд в погляд раптово на людях тихцем,
Що відбився прибоєм гарячим у скронях.
Хоч здавалось тоді, що не скоро знайдем
Ми слова, що сховають обличчя в долонях.
І в обіймах прокинеться в душах екстаз,
І вогнем їх напоїть, гамуючи спрагу.
Розговіють тіла, стрепенуться нараз
І любов рознесе по крові рівновагу.
11.12.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2016
автор: Валентина Ланевич