Викидай з голови ту традицію, що остогидла
Половині планети й живи, як ти жити хотів.
Але перепитайся - а чим допоможе у бідах?
Хата вп'ялась у грунт, а дорога - під лісом глухим.
Лиш сніги за вікном нагадали про подихи смерті,
Адже вийдеш - і все. Ти - один серед поля й небес.
Пропалили заводи дірки у шарах атмосфери,
А від них тяжче дихати. Став попід лісом свій хрест.
Нагодуй власний голод, допоки він не переможе,
А тоді починай споглядати у чорне вікно.
На таке здатен мало хто, на таке здатний не кожен,
Але, здохнувши, ти десь побачиш, що світить воно -
Світло. Ліс розтягнувся стіною між двома степами,
Але ти не відходь - він сховає і прийме тебе.
Перемотуй касету назад - хтось кричав голосами,
Що винищують Сонце. Отак і минув перший день.
XXIX.XI.MMXVI
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703749
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.11.2016
автор: Systematic Age