Ми не бачимо світла, хоч бачить воно нас ночами,
Проводжаючи нас до безпечних і затишних місць.
Ми не бачимо тіней, які заховались між нами
І які поросли по периметру, мов дивний ліс.
Ми не бачимо темряви, хоч це не так і важливо,
Бо це властиве кожному, хто її бачив хоч раз.
Ми не бачимо світу, бо часто погода мінлива...
В наших душах - тумани, в серцях - сотні тисяч зараз.
Ми не бачимо свого тепер. А хтось скаже: "А нащо?
Адже тяжко побачити те, з чого створений ти."
Так, це правда. Але ти уявиш довкілля, ледащо,
А по ньому вгадаєш, які в тебе думки й мотив.
Ми не бачимо того, що бачать митці та спортсмени,
Але в нас значно більші світи, аніж глобус Землі.
Тому кожен із нас все ж побачить і світло, і темінь,
І чийсь світ, його тіні і "нині" - тривкий веремій.
XVII.XI.MMXVI
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701157
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 17.11.2016
автор: Systematic Age