Вже не кує зозуленька,
сич на вербі плаче,
а хто ж тебе поховає
молодий юначе?
Війна життя вкоротила-
бідна сиротина,
лиш зосталась, гірко плаче
молода дівчина.
Заплач, заплач дівчинонько,
вже сватів не буде,
поховають тіло моє
та й всі, добрі люди.
Ой закуй ми зозуленько,
закуй на калині,
витри сльози Україні,
й молодій дівчині.
Не плач сичу, ти на вербі,
не сій сльози людям,
сиротину куля взяла
вчора, до полудня.
Застелився му барвінок
до рідної хати-
хто ж тя буде виглядати:
ні батько, ні мати.
Виглядають в Божім полі,
де маки сходили,
чом тя, сину, на ті муки
колись породили?
Плаче небо, плачуть зорі-
ой чом така доля?
квітом сходять душі хлопців
у райському полі.
Там зібрав Господь родину
до райської хати,-
ой не хочу мої любі
сумної співати.
Хоч не хочу, але мушу-
така нині днина-
там ридає за синами
вкраїнська родина.
Будь проклята ти, війнонько,
та фальшивий світе,
за що гинуть, милий Боже,
українські діти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699795
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 10.11.2016
автор: Леся Утриско