Знаєш, Іване, слухаю тебе,
Твою покручену, напівросійську мову,
І подумки питаю сам себе:
Для чого я терплю оцю розмову?
Що нам дають ці скарги і плачі
На нескінченні нелади і чвари,
Що робиш ти, щоб наші паничі
Тебе за бидло більше не вважали?
Атож! – нічого… вміє твій язик
Комусь за злигодні щоденні дорікати.
Війна прийшла… а ти чому, скажи,
Не поспішав свій край обороняти?
Ти звідти втік. Подалі від біди,
Яку, можливо, сам же і накликав…
Чого шукав коли тікав сюди?
Мо, сподівався, тут не буде лиха?
А вимоги у тебе – ого-го!
Все тобі дай – від даху і до шкварки…
Зглянулись до положення твого,
Допомогли… а ти? А ти, – до чарки
І лиш за тиждень до коп’я продув…
Оплакував, що біженець з Донбасу…
На гроші щедрим мій сусіда був,
Від пенсії складав останнім часом,
На всякий випадок, бо вже старий дідок.
Та як біда постукалась у двері,
Не довго думав: в руку взяв ціпок –
Подибав віддавать на бетагери…
Я знаю багатьох, хто у АТО
Зараз боронить незалежність нашу.
Їх поіменно не назве ніхто,
Лиш позивні… до перемоги часу.
Вони з Донбасу. Є рідня у них,
Що в окупації чекає перемогу…
І я молюсь за чоловіків цих
Єдиному на всю планету – Богу,
Також за діток їхніх та дружин,
За матерів, що сивіють дочасно.
Лиш не молюсь на промосковський дзвін,
Який для тебе калатАє класно.
Немає бога в ординській душі,
Коли на вбивство люд свій посилає,
Коли у Думі на міста чужі
Неситу пащу хижо роззявляє,
Коли в Криму пригноблює татар
Як громадян Української Віри,
Коли не совість, - а брехні тягар
Несе у світ без каяття і міри!
Така, Іване, думонька моя
На ті холуйські, ниці просторіки
Які почув від тебе вчора я,
Від тебе, нетверезого базіки!
Коли ж тобі так зле тут поміж нас,
То їдь туди, де Юду радо приймуть!
Там будь щасливим… та лише без нас!
На пирогах Колимського екстриму.
04.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699086
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.11.2016
автор: dovgiy