Ранкова неба синява,
в кришталь заковані слова
і серце зжмакане в кулак:
усе життя - усе не так!
Це небо - дзеркало очей,
моїх недоспаних ночей;
через тумани криголам -
"Іду на Ви" - я сам на сам!
Не запряжу коней вже влад,
і не повернуся назад,
як вистріл в скроні вперший раз -
хвороба дивна - вовчий сказ.
Намилить шию перукар,
кольонською втамує жар,
і вип'є неба синяву,
хто зловить вдень нічну сову.
Слова зозуля розкує
і кожен скаже про своє,
я знову скромно промовчу,
а може в невідь прокричу:
Я йду на Ви! - Я не боюсь,
за кожне слово поборюсь -
і цим я все, усе сказав,
бо страх у собі подолав!
Створено 30.06.2005 року, м. Львів
Опубліковано: "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. ІV. Дрогобич: "Коло", 2006. - С. 22.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695598
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2016
автор: Т. Василько