Яка ж вередлива ця жіночка Осінь:
То зранку всміхається щиро і ясно,
То іней розтрусить, в туман кута коси,
То плаче всю ніч, а то град сипе рясно.
А настрій такий перемінливий в неї...
Що їй до вподоби ніхто не вгадає!
Немов особисті якісь привілеї,
Вона від природи з народження має.
Прощається їй чудернацьке свавілля,
Бо казку дарує нам бабине літо
І пахне повітря і квітами, й зіллям,
Останнім теплом воно літнім зігріто.
І навіть, коли Осінь плаче й сумує
В тім є і принадність, і навіть чарівність,
Яка в її примхах весь час домінує,
А ще - непідробна жіноча наївність.
Їй вітер шепоче слова про кохання,
Встеляє дороги й стежки листопадом,
Бо знає, що буде раптовим прощання,
Коли піде Осінь засніженим садом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2016
автор: Радченко