вона вийде з кімнати щоб ледве напитись вина
і запалить погаслу від рук стеаринову свічку
темно в хаті і холодно в тілі
відкручений кран
зашуміла вода заспокоює
дамі не личить
та вона вже не дама
новий вид суспільних істот
що лиш вірить у те що назветься в людей порожнечею
чорний одяг - ікони
думки що жеруть її - Бог
кожен вихід в суспільство - це здатність на здійснення втечі
дощ змітає листопад зволожує кольори мас
а вона вже зволожила кілька раз свої ворота
це вже навіть не вид
це окремий досліджений клас
всі особи якого живуть й навіть дихають ротом
вона мовчки сиділа і слухала тінь в голові
їй набридло лежати щоб плакати в теплу подушку
сірі тіні із міста пустили по борознах дим
і тепер сірі нетрі стають місцем злету мій друже
їй завжди бракне слів бо за неї все скаже вікно
їй виходити тяжко бо хочуть її мов єдину
вона входить в кімнату розбивши горня із вином
на поблідлих руках рана
стигне кусок стеарину
11.10.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2016
автор: Systematic Age