над верхівками яблунь у моєму саду –
сигналять,
намічені ледве помітно
пунктирним,
невидимим оку світлом,
маршрути і траси ключів лелечих:
вересень – літа погожий надвечір…
маршрути і траси ключів лелечих –
орієнтовані на силові лі-
нії поля геомагнітного –
захисної пелюшки Землі
від пагуби галактичного вітру
вирій… вир…
краєвид-обшир…
філігрань зо́лота:
чомусь обминають лелеки
великі міста…
може, тому, що ми
ходимо
з понурими головами?
а десь далеко –
над верхівками яблунь похилими,
стомлено обважнілими
врожаями не-зібрано-перезрілими,
над відчуженим
самотнім садком –
плавним, широким,
на все небо відкритим живим трикутником
метуть лелеки за навігатором-вожаком –
біло-пери́стими крилами:
зоряний пил змітають
на обширі залишають
небо глибоке – чисте-синьо-прозоре
безбережне осіннє море…
черкне по синьому золотом
дороговказна зірка
пір`їною
западає в посохлу траву
шурхітлива розлука,
як перезрілі яблука
у погожий вересень
відлученого садка…
… вітер
на осиках розгойдує віти –
листя, од сонця блискуче,
дрібно тріпоче
і наче
ув ирій тече…
09.09.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688711
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2016
автор: Валя Савелюк