Вона пливла по людному вагону –
Картаті бриджі, блузка в квіточки,
Ще й кольору бузку балеточки,
Тренується, напевно, до «загону»…
Не знаю її віку, вже – пенсійний,
Враз уявила маму чи сестру…
У нас удома вік цей – «аварійний»,
А тут дає ще до життя снагу.
Упевнена, що жіночка танцює,
Їй не завадять сім десятків літ,
І кожен ранок радісно хвилює –
З літами вільний час для неї – мід…
Ось нашим би жінкам такі турботи,
Проблеми де згубити вільний час…
Стареньких в нас засовують у «доти»…
Ніхто не знає коли вогник згас…
17серпня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684268
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2016
автор: палома