Яке гірке відчуття, коли ти розумієш, що котишся у прірву, що ти не переможець, і навіть не учасник, коли на тебе лиється це багно, а ти розумієш, що можеш літати...
Падає дощ, змиває багно, сонце витирає сліди розчарування, і ти розумієш, що це воно, що це твій час, ще дуже рано, до світання...
Прориваєшся крізь глум та крик, і виходиш на свободу, ось там, повір, ось там, ти, саме ти, дістанеш омріяну свободу... І ще не все втрачено, ти можеш усі сили зібрати докупи і сказати: "Я можу! Лише повірте в мене!". Але ніхто не вірить, бо ти сам не віриш, ти сам не знаєш, чого хочеш, ти слухаєш інших людей, але не чуєш шепоту власного серця...
А ще кілька кроків догори, декілька напитків чекання, яке каже: "Потерпи", і ти розумієш, що ось твоя нагорода, тільки потрібно почекати, потрібно вірити...і все буде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2016
автор: LOKOS