Одна дорога лічить наші кроки.
Все ті ж дерева дивляться на нас,
Та тільки порізно. Бо, мабуть, час
Оберігає ледь пришерхлий спокій,
Що душі нам засклив, неначе лід –
Ламкий іще та гострий, ніби лезо –
Тому й жде час, коли схолоне слід
Чи твій, чи мій. І випуска по черзі
На колію одну, як поїзди.
Немовби регулює семафором.
Щоб не стряслось при зіткненні біди...
А може б, він цього і не робив,
Коли б розміркував, узнав якби,
Чого завжди ми одне одним хворі?..
А раптом знає, та навмисне морить?
Для нього – втіха. А для когось – горе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2016
автор: Ніна Багата