«то що сказав би кожній від душі,
якби їх всіх я міг любити нині?..»
(ідея вчора була поцуплена у Дантеса – за що подяка йому:
а справді, як їм всім сказати своє, коли уявити, що всіх-всіх любиш?..)
ПРОЛОГ: і на камені висічу заповідь: «бог мій – Любов!»
Не зустріне мене подорожній тверезим, в печалях,
І від смутку ніколи не ляже печать на чоло –
Я, закоханий в небо, в життя, у жінок і вино
Сповіщаю цим словом священне: «Любов на скрижалях!»
* В.: в надвечір’я зустрічі з тобою
На пам'ять любові надіюсь (чому ж віддаю
Все суєтним дням, де немає нічого «навічно»?),
Чекаю на зірку, молюся на Віру свою –
Ти ж чари їх знов не розвієш, Вайю*, разом з ніччю?
----
*Вайю – бог південного, теплого, привітного весняного вітру
в стародавньому Ірані
* Л.: парадокси зцілення від недуг моїх
У тобі одній злилися біль і лікар мій.
Не сумуй, благаю, Ладо, не зникай, не смій!
Най шепоче моя осінь: «Не для тебе доля!», –
У тортурах цих кохання – зцілення напій!
* С.: недосяжність богині у вас і таїна галактик
А душа – ювелір, так відсвічує грані чуттів,
А довершеність слова заманює в сад насолод,
Там огранені вами алмази світів-відкриттів,
Сяйво перлів-думок,
там життя океан
і обітниці райських пригод!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672429
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2016
автор: Касьян Благоєв