Давно відцвіла абрикоса ,
Цілуються з сонцем плоди…
З мережкою білою в косах
Приходить матуся сюди,
Щоби доторкнутись рукою
До стовбура, темних гілок:
«Колись же була не такою,
Садив ще школярик – синок…
Удвох росли разом, на славу,
Синок вже й столиці дістав.
Приїхав – його не впізнала,
Хоч очі ті ж самі й вуста.»
Тепер абрикоса сумує:
Синочка забрала війна,
А в матінки в серці зимує
Важка непомірна вина,
Що сина туди відпустила,
Тепер і вона – сирота…
Щоку й абрикосу зросила
Сльоза материнська, свята…
3.09.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671713
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)