Інколи ти проходиш, або проїжджаєш повз мене, так близько. І я топлюсь під поглядом грозового неба твоїх очей.
Інколи твої губи торкає ледь видима посмішка, ледь видима для інших, а мені як чергова доза жаги до життя. І часом так хочеться провести рукою по зарослій щоці, чи торкнутись на мить кінчиків пальців.
Попросити б тебе подарувати мені хоч одну розмову, декілька фраз. Запитати у тебе:
-Як ти там?
Знову всміхаєшся і промовляєш оксамитом огортаючи простір:
-Помаленьку...
Я зажмурилась би переводячи подих.
- Ти щасливий? З нею. - Безглузде запитання. Все і так зрозуміло по відблисках в твоїх зіницях.
- Так. А ти? З ним?
І нестримно захочеться провалитись крізь землю. Та замість цього схрестивши пальці витиснути із горла декілька слів.
- Так. Справді щаслива. - Не зовсім збрехала. Десь на пятдесять процентів.
- Я радий.
- Я теж. - Я справді радію його щастю. Так легше.
Потім ми б попрощались і розійшлись по своїх справах щоб ось так перетинатися час від часу. Знаєш я справді рада, що в мене є те "інколи"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666869
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2016
автор: Марамі