Уділ забутий... Смак старої слави...
Розвіяні в повітрі перемоги...
[i]Голодні скелі пожирають травень...[/i]
А унизу тече земляна повінь...
Суха приправа додає до митей
Нові амбіції, нові страждання...
[i]Голодні скелі пожирають липень...[/i]
Блукає по землі старенька пані...
Один лиш крок убік - і ти вже попіл...
Тут не цінують люду із каміння...
[i]Голодні скелі пожирають жовтень...[/i]
Не проростає із хребта насіння...
Туман вдивлявся небесам у вічі...
Сховалось сонце у своїй конторі...
[i]Голодні скелі пожирають січень...[/i]
І тонем ми у темряві, у морі...
***
Притихли ми... Навколо лиш химери...
Засідання... Працює чорна рада...
І бункер височіє з полімерів,
Де рідний наш "диявол носить Prada"...
А ми внизу... Та й рідним буде скоро...
Бо треба взяти штурмом ту фортецю...
Лиш шепіт наш... А здалека йде гомін
Від гір, що посилають вістку спеці...
Диявол, скелі... Нам туди керунок...
Навіщо жерти бідні пори року?
Нам з ними добре... Тоді нащо клунок?
Щоб як Чурай - ніде ступити кроку?
Ідем униз... Одні лиш коридори...
Он сходи вгору... І вперед до неба!
Прокинься, Сонцю! Піде скоро Мордор...
Ти ж знаєш, що тебе нам тільки треба,
А решта зацвіте, як є опіка...
Життя прийде, як буде тепла днина...
Без тебе тільки сумно, тільки гірко,
Без тебе в дім прийшла сумна година...
Він не чекав... Стояти! Кидай зброю!
І вимикай пожирачів свободи!
А він лежав... Лежав... Вниз головою...
Він спав... Як сплять зачумлені народи...
І вимкнули... Пройшло немало часу,
А потім... хмари відійшли подалі!
З'явилось Сонце! Палкі ритми джазу...
І пори року випускає камінь...
***
Уділ забутий... Смак старої слави...
Запахли у повітрі перемоги...
[i]Голодні скелі випустили травень...[/i]
І забуяли травами дороги...
Окріп вологий додає до митей
І радості, і доброту, і щастя...
[i]Голодні скелі випустили липень...[/i]
І впасти в світло тепера всім вдасться...
Один лиш крок - це вже шляхи до сотень,
Які чекали виходу на поле...
[i]Голодні скелі випустили жовтень...[/i]
Усе прекрасно, хоч дерева голі...
А хмари з Сонцем чи зійшлись на віче,
Чи в волейбол пограти захотіли...
[i]Голодні скелі випустили січень...[/i]
А от тепер природа має сили...
***
Крадіжки - це плювок в серця навічний,
Бо без чогось прожити вже не зможуть...
А от подумай - ти когось скалічив...
Чи хтось забуде? Жити так хтось зможе?
Не зможе й не забуде... Запевняю...
Живи тим всім, що завжди в тебе є...
І будуть люди, й буде шепіт гаю...
Чи може квіти прагнуть не Едем?..
28.03.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655305
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 28.03.2016
автор: Systematic Age