Ничего не скажу, ничего не открою.
Буду молча смотреть, наклонившись, в окно.
Как-то раз и меня повели к аналою,
С кем - не знаю. Но помню - давно...
Из она моего вижу красные трубы,
А над трубами лёгкий клубящийся дым.
Но глаза я закрою. И нежные губы
Прикоснулись к ресницам моим.
То не сон, утешитель тревоги влюблённой,
И не тихий привет ветерка...
Это - ранивший душу взглянул напряжённо,
Так ли рана, как прежде, ярка.
_ " _
Промовчу й не здивую тепер новинОю.
Нахилившись, дивитимусь мовчки в вікно.
Повели якось раз й мене до аналою,
З ким - не знаю. Було це давно...
А з вікна мого бачу червонії труби,
І над ними легкий клубочиться там дим.
Але очі закрию. До вій ніжні губи
Доторкнулись цілунком легким.
Це не сон, що розрадник тривоги закоханій,
І не тихого вітру привіт...
Той, що душу поранив, дивився сполохано
Чи і досі ще рана ятрить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2016
автор: Радченко