Пересікаю ночі, як моря,
Каскад морів.
І кожне море – чорне.
Цю чорноту і вранішня зоря
Рожевістю своєю не прогорне.
Думки, як скелі хвиль під час грози –
В мені штормить образа на Феміду.
Я вірила, що в неї терези
Непогрішимі і як слід помиті.
Не бачить. Отже, має бути слух.
Вона – богиня, то повинна знати,
Як служба йде серед жреців і слуг
І все, що діється в її пенатах.
Якби не та пов’язка на виду,
Вона засумнівалась би у вимірах,
Уздріла б, що на ваги їй кладуть,
Як совають тихцем фальшиві гирі.
І скуштувала б, мабуть, вінегрет,
Що з терезів тих люди мусять їсти,
Як топчеться її ж авторитет,
Узнала б, як ганьблять нерідко істину.
Відчувши, як неправди біль пече,
Вона б упала в мої чорні ночі,
Зірвала б шори зі своїх очей,
Щоб пильно глянути в суддівські очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651564
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2016
автор: Ніна Багата