[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZobdNXT0Za0[/youtube]
Пробач мене за ту страшну любов,
Що ти принесла в дім як самотину...
Пробач за біль, що в моїм серці знов
Палахкотів чорнявим серпантином...
Кохання шторм нам вижити дозволить,
Якщо ти йдеш, куди несе мене...
Чи любиш, чи ненавидиш до болю -
Усе це з часом стихне і мине...
Та чи ти віриш всім отим словам?
Чи думаєш, що я вже непотрібний?
Чи прикидалась? Буде добре нам,
Як перейдемо разом труби мідні...
І лиш стоять сімнадцяті ворота...
Несу у потойбіччя "Прощавай"...
Коли здається, що розлука потім,
Стереотип кидаємо за край...
Й до тих воріт, до долі, до кордонів
Ідемо... І... Я - попіл... Ну й нехай...
Та я не від'єднаюсь! Ні - законам!
Земля кричить з плачем нам "Прощавай!"...
І так і сталось: все-ж таки одні...
Нема нічого, лиш одні пустоти...
У вимірі минули наші дні...
Ми йдем в нове, сімнадцяті ворота...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2016
автор: Systematic Age