(Присвячується одній скромній медсестричці)
У поліклініці було ще дуже рано.
Старий на лікаря стривожено чекав.
«Ви не могли би зняти шви із рани» -
Він з хвилюванням медсестричку запитав.
Ця юна дівчина велике серце мала,
Із співчуттям до чоловіка підійшла.
Рукою легкою ті шви порозрізала –
Та рана гарно вже до того зажила.
Був вдячний щиро і сказав, що поспішає,
В лікарню до дружини на сніданок.
Вона Альцгеймера хворобу має
І він її годує кожен ранок…
Спитала медсестричка співчутливо:
«Хвилюється напевно де Ви є?»
Він відповів їй сумно й неквапливо:
«Вона мене давно не впізнає…»
«І ви до неї ходите щоранку?
Невже вона ні разу не згадала?» –
Звучали ці питання на світанку
Від дівчини, що рану обробляла.
Він посміхнувся щиро й відповів:
«Вона мене вже може й не впізнає…
Але її люблю, як і любив –
Важливо тільки, що її я знаю!»
З’явились сльози в медсестрички на очах.
Старий пішов. Лиш залишив надію.
Мурахи бігали по тілу і руках.
Зітхнула: «Про таку любов я мрію…»
© S.Nemo
18.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645016
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2016
автор: Finist