Осмислюємо ми життя…

Осмислюємо  ми  життя…

Осмислюємо  ми  життя:
Чи  Україна  –  це  сім’я?
Чи  ми  тут,  сестри  і  брати,
Змогли  б  порядок  навести?

Людей  всіх  просто  помічати:
Під  них  закони  поміняти!
Де  б  чітко  сказано  було,
Що  олігарх  для  всіх  –  це  зло!

Що  він  –  вампір  в  країні  нашій,
Де  б  мріяли  ми  жити  краще,
Де  б  поважали  нашу  працю,
Змогли  б  усі  купити  хату!

Де  б  люди  всі  жили  багато  –  
Розподіл  благ  був  в  адекваті,
Де  б  піклувались  про  людину,
Як  про  найвище  сотворіння!

Ей,  на  горі,  зверніть  увагу,
Що  в  Україні  є  таланти,
Які  б  могли  щось  поміняти  –  
І  нашу  Землю  прославляти!

Але  ж,  як  вибитись  з  народу,
Коли  не  знаємо  ми  броду?
В  палати  нові,  чисті,  гарні
Хіба  потраплять  нові  парні?

Так,  їх  пустили  зовсім  мало,
Щоби  життя  не  поміняли,
Щоб  не  придумали  нового:
Чогось,  напевно,  неземного…

Наприклад,  як  всіх  урівняти,
Як  гідні  дати  всім  зарплати!
Як  ліки  знизити  в  ціні,
Щоб  люди  всі  були  живі?

А  не  згасали  і  хворіли…
Хоча  б  всі  жили  при  надії,
Що  швидко  зміниться  життя,
Що  Батьківщина  –  це  сім’я!

Сім’я:    нова,  правдива,  вільна,
Де  економіка  стабільна,
Де  кожен  просто  є  людина,
Що  мріє  жити  гідно  й  мирно!

Не  тільки  в  сексі  і  коханні,
А  і  в  роботі,  у  визнанні:
Усіх  чеснот  таких  простих…
Чи  тільки  ж  кожен  раптом  встиг?
Збагнути,  що  життя  не  гума…

І,  що  ми  люди  не  безумні,
Чекати  чверть  життя  прогресу,
Який  не  містить  інтересу:
Ні  лікарів,  ні  вчителів,
Ані  митців,  ні  технарів,

Сільської  скромної  людини…
Й  усіх,  що  вірять  і  донині
В  казки,  про  Ваню  на  печі,
Про  безкоштовні  калачі…

Про  курс  валюти  дуже  зручний,
Де  громадянин  є  заручник
Всіх  обіцянок  і  байок,
Коли  сам  мер  дає  пайок…

А  з  ним  майбутнє  не  просте
Таке,  що  в  космосі  лиш  є!
Можливо,  в  космос  всім  злітати,
Щоб  на  зірках  ще  погадати?

Яке  ж  століття  для  людини,
Що  має  й  другу  половину?
І  для  його  всіх  діточок…
Чи  вистарчить  нам  всім  зірок?

Бо  на  землі  вже  мало  місця,
І  якось  тут  живеться  прісно!
Обличчям  станьте  до  народу,
А  не  спиною…Це  ж  не  модно!
І  зовсім  не  демократично,
Бо  профіль  Ваш  все  ж  не  античний!

І  не  забудьте,  слуги  наші,
Що  ми  –  ще  не  раби  є  Ваші!
Служіть  нам  чесно  і  достойно,
Щоб  люди  всі  жили  пристойно!

24.  09.  2015  м.  Львів  автор  Наталія  Калиновська

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636934
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.01.2016
автор: Наталі Калиновська