*Розгулявся вітер з листям у моїм саду,
Ніжно подихом ласкавим цілував весну.
Він несміливо торкався зелені дерев,
Ніби вишуканий милий красень-кавалер.
Звабив літечко рум’яне шепотінням трав,
Найщирішими словами в себе закохав.
Біг він лісом за струмочком, у хвильки пірнав,
Тріпотіло зелен-листя від його забав.
Та весна давно минула й літечко втекло,
І закоханого вітру наче й не було.
Він нагнав на землю дощик, випустив свій гнів.
Світ убрався в багряницю, наче постарів.
Гнав розлючений вітрисько в теплий край птахів.
Він від осені приходу сумом захворів.
Позривав з беріз розкішних золоте вбрання,
Обернув чарівні сукні в зношене драння,
Попросив перину снігу в матінки зими,
Застелив посеред саду срібні килими.
Осінь-зрадницю засипав і усе приспав,
І нарешті він втомився, гнів потроху спав.
Став замети намітати, стукати в шибки,
Прислухатись як сміються в хаті дітлахи.
Відігнав той сміх морози і привів весну –
Розгулявся вітер знову у моїм саду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636759
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.01.2016
автор: Лана Мащенко