Зима худюща сліпо виморожує
Зелений світ, що восени заснув.
Прокинеться чи ні?
Уже не можу я
Без сліз дивитись на озимину.
Її трясло в безпам’ятстві, зсудомило.
І ось лежить без тіні боротьби,
Немов людина, що упала в кому,
І комі легко хвостик загубить.
Ну, де ж ті заметілі з завірюхами,
Що здатні рятувати до пуття?!
Озимина ще, може, їх послухає,
Якщо її покличуть з небуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635519
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2016
автор: Ніна Багата