За свій вік я бачив усяке:
Крикливе, дурне, гонорове.
Чомусь її образ з собакою
Напам'ять вертає ізнову.
Струнка, пишногруда, огрядна
Пливе лебедицею в парку,
Вродлива, цнотлива, порядна
Біжить вранці поряд з вівчаркою.
Отак день за днем, крок за кроком
Складає вона у роки -
П'ять кіл і розтане за рогом,
А з нею про щастя думки.
Сумна чи весела за вдачею -
Не знав тоді як підійти…
Вівчарці отій все завдячую:
Не можу її обійти.
Команда: «сидіти!» - сідаю.
«Апорт!» - не встигаю за нею…
«Лежати!» - і я залягаю,
Вдягаю налигач на шию…
Вона значно швидша і краща
І пильно її стереже.
Мої намагання - пропащі
Чіпати не можна — чуже!
Знайомство моє не вдалося -
Вівчарка із нею завжди.
Аж дибки вставало волосся,
Я більше не вадив туди.
Так образ її і розтанув,
А Вам що послухали — дякую.
Мораллю історії стане:
Не треба змагатись з собакою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632180
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 29.12.2015
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)