Ця нерішучість... смуток ув очах
захмарено-зажурених – аж темний,
зсутулена від ноші на плечах
й невтішний плач... дощами плач щоденний.
"Ну де ж Зима?!" – обурені всі ми.
"В погоди геть не зимова́ натура!"
За-хво́-рі-ла! Застуда у Зими.
Погляньте, нежить і температура
занадто вже висока – просто жар!
Вся посіріла, у легеньких шатах...
так втупилася в зірку із Стожар,
що спішно стала вже Весна на чатах.
Зимі ж пригадується, наче в сні,
та казка, як колись її стрічали –
Михайло* віз на білому коні,
а люди, мов царицю, віншували...
Давайте й нині Зимоньку гукнем,
(бо надто ця хвороба докучає!),
ще й "Зимонько-снігуронько" утнем,
припросимо до трав'яного чаю,
одягнемось в найкраще із обнов –
прийде ж бо в гості білосніжна врода! –
розкажемо їй про свою любов,
як зачекались дітки і природа...
Почувши, що вона жадана тут,
полегшено зітхне Зима снігами...
І полетить, мов янголятка, пух,
укривши сплячу землю килимами...
* Існувала народна прикмета,
що зима приходить після 21 листопада,
(свято Архістратига Михаїла).
28.12.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632048
Рубрика:
дата надходження 28.12.2015
автор: Світлана Моренець