Україно! Доля твоя безталанна!
Ти наругу терпіла повік.
Для народу свого ти кохана,
Хоч народ – це твій злий чоловік.
Він за тебе постане горою,
Але кров з під тишка твою п’є,
Захищає словесно, рукою ж
По обличчю безсовісно б’є.
Ти благаєш його на колінах
Твою честь для дітей зберегти.
Він тобі обіцяє, і сміло
Обіцянок руйнує мости.
Ріки сліз лицемірством втирає,
Щоб любов показати тобі,
І одразу ж одну залишає,
Віддає одинокій журбі.
Він кохається в морі амбіцій,
Забуває, що ти ще жива,
Подає тобі наче каліці
Із тих крихт, що топтала нога.
Я дивуюсь тобі, Україно!
Де ти сили знаходиш щоб жить?
Серед інших держав, ти – дружина,
Яка вірно уміє любить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617700
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.11.2015
автор: Лана Мащенко