(жахлива антинародна бувальщина)
Ліс́очком Во́вчик мандрув́ав,
збир́аючи грибо́чки,
і п́ісеньку щос́ил горл́ав,
щось про курч́ат і кв́очку.
Чим д́алі в ліс – тим більше дров,
лам́ав їх Во́вчик бійко.
Він страх і с́овість побор́ов,
нем́ов отр́имав дв́ійку.
Ял́ин нем́ало поруба́в,
збив із роѓатки ѓалку,
мур́ашник весь він розтопт́ав,
ввіткн́ув у н́ірку п́алку…
Тремт́іли л́ипи і кущ́і,
зайч́ата і більч́ата,
дрозд́и, клест́и, чиж́і, стриж́і,
лос́ята й лисен́ята…
А ще у л́ісі с́ірий вовк
мав зв́ичку прожив́ати.
Поч́ув він пацан́яти зойк
й піш́ов йоѓо шуќати.
Знайш́ов і так йом́у сказ́ав:
«Чом́у тут репет́уєш ?
Чом́у ял́иночку злам́ав ?
Мишќа нащ́о турбу́єш ?»
А Во́вчик с́ірому на те –
ти вовк з авторит́етом
та козен́ятко молод́е
зад́ер мин́улим л́ітом.
І вз́имку т́очно так бул́о,
кол́и сніж́ок піш́ов…
Кор́отше так – заткн́и хайл́о
і т́опай, куд́и йшов!
Усе це – в́отчина моя!
Щоб більш тебе́ не ба́чив!
Ще дід мій ХАМ у цих краях
усіх підр́яд фея́чив!
Щось Во́вчик в́итяг із штан́ів
і взяв вовќа на м́ушку.
Той з́уби ст́иснув, аж спітн́ів,
і втік аж на оп́ушку.
А Во́вчик свій прод́овжив шлях,
наліво і направо
гул́яв, допоки раптом, мля…
не впав в глух́у кан́аву.
Споч́атку думав – юринда,
щас в́илізу пов́ище,
та з ќожним кр́оком, от бід́а,
пров́алювався гл́ибше.
Про п́оміч Во́вчик став блаѓать
звір́ят, оце наївний...
Хто ж п́іде т́елепня спас́ать,
розд́ерти й то прот́ивно!
До ями підійш́ов мишќо,
вел́икий, косоо́кий.
Дай л́апу ти мен́і, дружќо !
А той – мерщ́ій навт́ьоки !
І тут у Во́вки все жим-жим,
вон́о ж бо не із ст́алі.
Він д́ерся вѓору, н́іби джин,
чимд́уж крут́ив пед́алі...
Та зрозум́івши – самот́уж
не в́ибратись із я́ми,
він закрут́ися, м́овби вуж,
і став вол́ати – «Ма́мо!»
Але стар́енька в мереж́і,
таќа вже н́ині чудас́ія,
смаќує р́уцькі бомбаж́і,
як всі кричить – впер́ед Рос́ія!
До зомбоя́щика нар́аз
ув́ага вся її приќута.
Як Крим наш, Си́рія, Донба́с...
і як рост́е у них вал́юта.
Ще з́овсім тр́ішки – всім тризд́ець,
і н́аша перем́ога!
А що ж там Во́чик-молод́ець ?
Втон́ув ?… Ну й сл́ава Бо́гу!
Мор́аль у ба́йки на віќа –
людсьќої м́удрості ріќа:
Не тр́еба розкрив́ать хайл́о,
якщ́о по с́уті ти ху*л́о!
жовтень 2015, Миколаїв
* Це мій переклад твору Антипа Ушкіна "Вовка в лесу"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616630
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 28.10.2015
автор: Олександр Мачула