Стрункий, високий, тріумфальний,
В небес закоханий кришталь,
Такий сліпучо-безпечальний -
В саду зацвів гіркий мигдаль.
Він був щасливий: шумом листу
Веселе птаство закликав,
А солов'їв, співців-хористів,
Росою з квітів напував...
Та якось дятел самотою
На гілку мигдалеву сів,
Прислухавсь пильно: під корою
Мигдаль личинками кишів.
Ударив дятел дзьобом гострим -
Мигдаль од жаху затремтів,
Та лікар саду швидко й просто
Гидотних нищив шкідників...
- Геть відлітай од мене, злище! -
Кричав наляканий мигдаль. -
Красу мою ти дзьобом нищиш:
Тобі мене зовсім не жаль...
Образивсь дятел і полинув
Сади сусідні рятувать,
Мигдаль личинкам злим покинув -
І квіти стали опадать...
Ой, захворів наш красень скоро...
Небес затьмарився кришталь,
Повіяв вітер - і на порох
Розсипавсь гордий наш мигдаль.
НЕ КОЖНИЙ ВОРОГ ТОЙ, ХТО ЧАСТО
НАМ ДОКОРЯЄ СЛОВОМ ЗЛИМ, -
ПОДУМАЙ, ДРУЖЕ, І ЗАВЧАСНО
БУДЬ ВДЯЧНИЙ КРИТИКАМ СВОЇМ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612584
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2015
автор: Світла (Імашева Світлана)